Затиснула я цвіт в своїй долоні.
Вночі знайшла я папороть в квітках.
І стукала бурхливо кров у скронях,
І Місяць понад лісом дивом пах.

Навколо світиться
В траві із крейди коло.
Не чую.
Дивно, що не чую я,
Хоч відчуваю дико і свідомо,
Що крик і шум чекає суть моя.
Нічого.

Може все мені наснилось?
Замружу очі – в себе подивлюсь.

І бачу я: поганська зародилась
В мені велика й гордовита Русь.
Я вийду тихо з-під дерев поснулих,
У коси заплету чарівний цвіт.

В мене сьогодні улилось минуле,
Та з першим півнем вилилось на світ.